До 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні

Голодомором 1932 – 1933 років було охоплено майже всю територію Лебединського району, від голоду померло близько 45% населення. У кожному населеному пункті нашого району ще проживають люди, які були свідками цієї трагедії українського народу. У зв’язку з цим дуже важливо дослідити та вивчити Голодомор 1932 – 1933 років в Україні саме зараз, вшанувати пам’ять померлих від Голодомору та надати допомогу постраждалим від цього лиха.

На виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 року №250/2007 “Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні” та розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.04.07 №220 “Про обласні заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 –1933 років в Україні” в райдержадміністрації видано відповідне розпорядження від 10.05.07 №221 “Про районні заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні”.
Проводиться велика робота з жителями району з роз’яснення про події Голодомору. На чолі з заступником голови райдержадміністрації регулярно проводяться наради із сільськими головами щодо роз’яснення нормативно – правових документів по відзначенню 75-ї річниці Голодомору та обов’язкового виконання обласних і районних заходів.
В населених пунктах району організовані постійно діючі виставки (25: 1 – у центральній районній бібліотеці, 1 – у краєзнавчому музеї, 23 – по бібліотекам сільських рад) творів мистецтва та літератури, які відображають події , пов’язані з геноцидом Українського народу.

В бібліотеках району облаштовані книжково-ілюстративні виставки та проводяться перегляди літератури про голодомор. В центральній районній бібліотеці працює виставка книг «Пам’ять про скорботний 32-33». В районному краєзнавчому музеї проводяться екскурсії біля виставки, яка присвячена Голодомору.
В навчально-виховних закладах району організовуються бесіди, лекції із запрошенням свідків подій на теми: «Біль і туга українського народу», «Страшні роки, сумні роки». Також проводяться виховні години на теми: «Україно моя, доля в тебе була не проста», «Страшні сторінки 33-го», «Ціна хліба насущного». У шкільних музеях та музейних кімнатах існують експозиції, присвячені трагічним сторінкам минулого українського народу та вшануванню жертв голодоморів, політичних репресій 20-50-х років.

В районі на виконання листа Глави Секретаріату Президента України від 08.06.07 №02-02/1296 триває дослідницька робота з питань Голодомору 1932-1933 років в Україні. При загальноосвітніх навчальних закладах працює 23 пошукові групи на чолі з вчителями історії, у яких задіяно 126 осіб. Проводиться робота над збором свідчень очевидців Голодомору, документальних матеріалів. Групами зі збору свідчень зібрано 537 свідчень очевидців Голодомору, 167 з них – працівниками територіально центру допомоги непрацездатним громадянам за допомогою проведеного анкетування.

Протягом березня 2008 року серед учнів навчально – виховних закладів району був проведений конкурс на кращий твір про події Голодомору 1932 – 1933 років та на кращий пошуковий загін. Серед учнів, що приймали участь у конкурсі, визначені переможці: І місце – твір “Трагедія народу в пам’яті живих” М. Бобрицького НВК (учні 10-11 класів, члени краєзнавчого гуртка); ІІ місце – “Незабутий злочин” Т. Карпенко (М. Висторопський НВК); ІІІ місце – “Голодомор 32-33. Україна пам’ятає” учні 9 кл. (В. Висторопський НВК).
Кращими пошуковими загонами визнано Василівську ЗОШ І – ІІІ ст.. (керівник – вчитель історії Н. Тарасенко) та В. Висторопський НВК (вчитель історії О. Ковтун).

Управлінням праці та соціального захисту райдержадміністрації постійно проводиться робота по виявленню осіб, які пережили голодомори. За допомогою проведеного анкетування працівниками територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян станом на 11.06.2008 року таких осіб виявлено 1699 чол. Всі вони знаходяться на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення.
В районі посилено увагу до повсякденних потреб громадян, які пережили голодомори, постраждали внаслідок масових політичних репресій та примусових виселень, ведеться робота щодо поліпшення їх соціально – побутового і медичного обслуговування, надається матеріальна допомога і сприяння у ведені присадибного господарства. У 2008 році матеріальної допомоги надано 543 таким особам. 7 громадян забезпечені індивідуальними засобами пересування.
Одинокі непрацездатні громадяни, які пережили голодомори, першочергово приймаються на обслуговування районним територіальним центром соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян. В даний час на обслуговуванні знаходиться 520 таких осіб. За 2008 р. оброблено 520 присадибних ділянок.
У всіх навчально – виховних закладах району створені і працюють волонтерські загони. Їх налічується 61. Учні – волонтери навчальних закладів району постійно надають ветеранам війни і праці, жертвам голодомору необхідну допомогу у веденні господарства, збирання овочевої продукції з присадибних ділянок.
На виконання Закону України від 28 листопада 2006 року №376-V "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", Указу Президента України від 28 березня 2007 року №250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні", розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28 квітня 2007 року №220 "Про обласні заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні", рішення обласної ради від 14.12.2007 року «Про обласну програму щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на 2007- 2008 роки», розпорядження голови районної державної адміністрації від 10.05.07 № 221 “Про районні заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 – 1933 років в Україні" розроблена районна програма щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні на 2008 рік і затверджена 16 – ою сесією районної ради 5 – го скликання від 14.02.2008 р.
На реалізацію даної програми у районному бюджеті на 2008 рік передбачені кошти у сумі 7,7 тис. грн.. Зокрема на видання, перевидання та придбання книг про Голодомор 1932-1933 років в Україні, для забезпечення ними районних закладів освіти і культури. 19 – ю сесією районної ради 5 – го скликання від 23.05.08 р. на встановлення меморіального комплексу у с. Михайлівка з районного бюджету виділено 20 тис.грн.

В Лебединській районній державній адміністрації від 23.11.2007 року № 571 створено робочу групу, в кількості 11 чоловік, з комплексного вивчення питання найменування (перейменування) в населених пунктах району вулиць, навчальних закладів, площ, парків, скверів. Відбулось 7 засідань робочої групи з комплексного вивчення питання найменування (перейменування) в населених пунктах району вулиць, навчальних закладів, площ, парків, скверів: 27.11.2007, 25.12.2007, 17.01.2008, 14.02.2008, 29.02.2008 03.04.2008, 28.05.2008 де розглядались питання стосовно створення робочих груп сільськими радами, аналізу назв вулиць на території району, внесення рекомендацій та конкретних пропозицій сільським головам по найменуванню (перейменуванню) та демонтажу пам’ятників.

Відповідно до рішення 13 сесії Московськобобрицької сільської ради 5 скликання від 20.03.08 року перейменування вулиць населених пунктів сільської ради у 2008 році проводитись не буде. У Кам’янській сільській раді питання перейменування було розглянуте на сесії сільської ради, створена робоча група, проведено засідання робочої групи, питання про можливість перейменування вулиць на території сільської ради винесене на обговорення сільської громади. Робочою групою Бишкінської сільської ради проведено опитування громади стосовно перейменування вулиць. Більшість жителів не підтримують перейменування. У Червленівській сільській раді проведені громадські слухання, де громада села вирішила не перейменовувати вулиці. На території Будильської сільської ради відбулось зібрання громади, де обговорювалось питання перейменування вул. Постишева. Жителі сільської ради дали згоду на перейменування і вирішили змінити її на вул. Непомнящего (прізвище директора Будильського спиртзаводу, який допомагав будильчанам продуктами під час Голодомору 1932-1933 років). Це питання буде винесено на розгляд сесії сільської ради.
Робочою групою Павленківської сільської ради ведеться робота по розгляду пропозицій щодо найменування (перейменування) на території сільської ради вулиць, парків, скверів з метою вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932-1933 років. 26.06.08 на засіданні робочої групи при Павленківській сільській раді обговорювалось питання щодо перейменування с. Радянське, вирішили винести його на громадське обговорення. 05.07.08 на громадському обговоренні було вирішено назву села не змінювати. Рішенням 13 сесії 5 скликання Катеринівської сільської ради вирішено не перейменовувати вулиці, навчальні заклади, парки. На засідання 22 сесії Штепівської сільської ради (27.06.08) робочою групою було винесено питання про демонтаж пам’ятника В. Леніну. Більшістю голосів вирішено пам’ятник не демонтувати, а залишити як історичну пам’ятку. На сесії Підопригорівської сільської ради (від 03.07.08) вирішено найменувати вулицю у с. Підопригори ім. Б. Хмельницького.
На підвідомчій території центральної районної лікарні нещодавно було демонтовано погруддя Карла Маркса.

У Василівській, Михайлівській та Межирічській сільських радах висаджено дерева і створено сквери “Пам’яті жертв Голодомору”. У квітні 2008 року в с. Грицево на території навчально – виховного комплексу висаджено “Сквер пам’яті” із 100 берізок та калинову “Алею скорботи із” 16 кущів.
На території Лебединського району впорядковано всі місця поховань. Із 23 сільських рад у 22 встановлено 23 пам’ятні знаки жертвам Голодомору. До жовтня - листопада 2008 року в с. Михайлівка буде споруджено меморіальний комплекс “Жертвам Голодомору 1932-1933 років”.
В районі у 2007 році за ініціативи районної державної адміністрації і громадської ради започатковано акцію “В пам’ять про кожного померлого під час Голодомору 1932 – 1933 років”, яка передбачає створення парків, скверів чи алей в пам’ять про померлих під час голодомору та висадку на території сільських рад саджанців у кількості, не меншої від кількості померлих від голоду, біля місць поховань жертв Голодомору 1932 – 1933 років – висадку червоної калини. Всі сільські голови підтримали дану ініціативу і взяли активну участь в цій акції, виділили місця для створення парку , скверу чи алеї. Восени 2007 року на території району було висаджено біля 500 саджанців дерев. Навесні цю акцію було продовжено і висаджено ще 3132 саджанці. Біля місць поховань жертв Голодомору 1932 – 1933 років висаджено червону калину.
Для проведення даної акції була залучена учнівська та студентська молодь, громадська рада, що діє при райдержадміністрації.
Протягом 2007 – 2008 років ведеться активна робота по підготовці матеріалів до обласного тому Національної книги пам’яті. До редакційної колегії були направлені свідчення очевидців Голодомору, їх фото, фото пам’ятних знаків, встановлених на території району, мартиролог населених пунктів, список жертв Голодомору 1932 – 1933 років, складений на основі свідчень очевидців, опитування. Він налічував 2833 особи. В даний час робота по підготовці матеріалів до обласного тому Національної книги пам’яті продовжується. Складаються списки померлих у 1932 – 1933 роках на основі фотоматеріалів, отриманих із Сумського обласного державного архіву. Збираються свідчення очевидців шляхом подвірного обходу, до чого залучені вчителі, учні навчально – виховних закладів району.

Свідчення очевидця Голодомору Сизоненко Уляни Іванівни.

1. Місце запису : с. Новопетрівка Штепівська сільська рада Лебединський район.Коли був Голодомор я була ще маленька, тому всього не пам’ятаю, але пам’ятаю, що було дуже страшно. Не дай, Бог, вам дітки, це пережити. Я увесь час тулилася до мамки, бо вона ж старалась щось мені дати поїсти.Біля нас 2 сім’ї вимерло : одна сім’я – там було четверо дівчаток, друга сім’я теж велика була, але хто там був я не пам’ятаю.Одного розкуркулили та вигнали з хати. Прийшла комісія, виконавці, у нас їх називали, десь чоловік 3 – 4 та й позабирали все до колгоспу. Забирали все, що було в господарстві і худобу, і зерно, і продукти, і, навіть, одяг. Ходили вдень з ключками і тикали ними кругом: і підлогу, і стіни. Чи мали зброю – не пам’ятаю.

Все забирали. Діти ходили голі і босі, пухлі від голоду. Ми пряли коноплі та й робили одяг.

Люди ходили на поля, щоб знайти якийсь бур’ян чи зерна якогось поїсти, а поля охоронялись спеціальними об’єщиками, які всіх ганяли звідти, а якщо зловлять – в тюрму саджали.

Нам ніхто не допомагав, ні рідні, не сусіди. Самі старалися, як могли. Їли жом, бур’ян усякий, бурячне насіння, добре дуже було вишневе листя.

Люди були дуже худі, а потім – пухлі. Почали помирати від голоду навесні 1933 року. Ховали їх рідні чи сусіди на кладовищі, в городах. Виживали ті люди, у яких була корова.

Страшний то був час. Гірко і згадувати.

Зі спогадів Радченко Поліни Наумівни, 1922 р.н., с. Великий Вистороп

На 1933 рік моя сім’я складалась із батька, матері, 2 старших братів і мене. Під час колективізації в нашої родини відібрали коня, корову, весь сільськогосподарський інвентар і передали все це до колгоспу, що знаходився на місці господарства (економії) поміщика Карла Маліженовського. А годувати худобу там було нічим.Мій батько, Ромасенко Наум Тарасович, працював там і бачив, як з голоду повільно слабне і помирає худоба, яка ще недавно належала таким сім’ям господарів, як ми чи інші люди. То мій батько потай від матері, щоб не сварилась, вночі носив корові і коневі сіно, лушпини чи якийсь корм, бо неможливо було дивитись на страждання тварин. А коли почались масові хлібозаготівлі, то голод прийшов і до людей. Почався він ще у 1932 році. Згадувати про це без сліз неможливо. Мої брати, щоб не померти з голоду пішли працювати робітниками на ст.. Бором ля, і в с. М. Вистороп. А я бігала до матері на поле під час жнив, щоб принести хоч скільки – несуть колосків додому на затірку. І зараз пригадується один випадок: побачив мене на полі об’їзчик, який охороняв це поле, і почав гнатись на коні аж до самої хати. Якимось дивом я добігла додому і вскочила в хату, замкнулась, заховалась на покуті під образами, та так, що він скільки не гарцював на коні з рушницею навколо хати – ні в одне вікно мене помітити не зміг. Інакше б застрелив. Одним дивом і врятувалась.Від голоду ж рятувались листям жовтила, корою липи. Довили горобців. Всі почали масово пухнути. Ходити вже не було несила, то і до школи вже не доходили.Весною 1933 року вже моєї матері, Ромасенко Марії Максимівни, почав приходити її рідний брат з проханням хоч чимось підгодувати, бо його сім’я вже була на краю смерті. Просив, хоч огірочок, хоч помідор, може солоний, а може, хоч розсольнику. Ділились чим могли, але і в самих нас скоро вже нічого не було. А по теплу, в квітні, знайшли їх родину мертвими. Лежали біля хати, під лісом на сонечку, з опухлих ніг текла рідина. Так ми втрачали своїх рідних. Це дуже страшно. А скоро смерть почала підбиратись і до нас самих. Я вже злягла, ноги дуже попухли. Мати весь час плакала. То на нас зглянулась сусідка, дружина Токаренка Якова – червоного партизана часів громадянської війни, у яких була корова та харчі не відбирали. То вона нам приносила хоч глечик молока, корзину картоплі в тиждень – це нас і врятувало. З приходом літа люди перейшли на природні харчі з лугів, лісів, дочекались нового врожаю, і голод почав відходити.

Зі спогадів Хоменко Василини Василівни, 1920 р.н., с. Голубівка

Так, я пам’ятаю голод у 1932 – 1933 роках. Забирала урожай влада. Це робили підлизники, бригадири. Тих, хто не віддавав продукти били, арештовували, застосовували покарання. Ходили бригадири по хатам по 2 – 3 чоловіки. Забирали все: одяг, рушники, худобу, посуд, полотно, зварений борщ перекидали, все, що знайдуть. Продукти закопували в садку. Худобу заховати не можна було. Їли бур’яни різні: з гички пекли млинці, з лимпи сушили листя, листя з дерев. Коли не стало чого їсти, почали помирати з голоду. Голод заставив піти у колгосп. За пуд колгоспної муки можна було купити хату. Начальство купляло людські хати. Хто не пішов до колгоспу, тим не дозволяли з колодязя набирати воду. Все, що відбирали, відвозили в комуну. В комуну йшли ті, хто нічого не мав і не хотів працювати. Виганяли людей з хати. Нас не вигнали, бо хата наша була дуже погана. А в кого хата була краща, того виганяли. Війна була страшна, а голод був набагато страшніший. Після голодовки ходили пішки в Суми по хліб, де в магазині давали по 1 хлібині на руки. У сусідньому селі грачиному вимерла вся вулиця. Були випадки людоїдства. Їли дітей, які тільки померли. Сталін зробив голод і війну. Коли сапувала буряки у колгоспі, знайшла 5 золотих рублів. Продала їх за 1000 рублів. За ці гроші купували їжу. Через це, можливо, і вижила. Голод помню, не можу забути (плаче). Батька вигнали з комуни за те, що був куркуль. В Росії не було голоду. Туди їздили по продукти. Купували, міняли. Ми, діти, бігали на поле і пили патоку з корита, яку наливали для комах – шкідників. Брат ходив до бригадира просить поїсти. Його побили, обізвали ледацюгою.у бригадира кожен день були п’янки, гулянки, співали пісні, з’їзджалось усе начальство. Дуже багато людей помирало у селі. Їх хоронили у погребах, ямах, на городах.
Я завжди пам’ятаю ті страшні часи і розповідаю дітям, онукам. Це Сталін дав приказ звести людей зі світу.

Зі спогадів Радченко Поліни Наумівни, 1922 р.н., с. Великий Вистороп. На 1933 рік наша сім’я складалась із батька, матері, 2 старших братів і мене. Під час колективізації в нашої родини відібрали коня, корову, весь сільськогосподарський інвентар і передали все це до колгоспу, що знаходився на місці господарства (економії) поміщика Карла Маліженовського. Але ж годувати худобу там було нічим.

Мій батько, Ромасенко Наум Тарасович, працював у колгоспі і бачив, як з голоду повільно слабне і помирає худоба, яка ще недавно належала таким сім’ям господарів, як ми чи інші люди. То він потай від матері, щоб не сварилася, вночі носив корові і коневі сіно, лушпиння чи якийсь корм, бо неможливо було дивитися на страждання тварин. А коли почалися масові хлібозаготівлі, то голод прийшов і до людей. Почався він ще у 1932 році. Згадувати про це без сліз неможливо. Мої брати, щоб не померти з голоду, пішли працювати робітниками на ст.Боромля і в с.М. Вистороп. А я під час жнив бігала до матері на поле, щоб принести хоч скільки-небудь колосків додому на затірку.

Від голоду рятувалися листям жовтила, корою липи. Ловили горобців. Всі почали масово пухнути. Ходити вже було несила, то діти і школу вже не відвідували.

Навесні 1933-го до моєї матері, Ромасенко Марії Максимівни, почав приходити її рідний брат з проханням хоч чимось підгодувати, бо його сім’я була вже на краю смерті. Просив хоч огірочок, хоч помідор, може, солоний, а, може, хоч розсольнику. Ділилися, чим могли, але і в самих нас незабаром з харчів нічого не було. А по теплу, в квітні, знайшли братову родину мертвою. Всі лежали біля хати, на сонечку, з опухлих ніг текла рідина. Так ми втрачали своїх рідних. Це дуже страшно.

А скоро смерть почала підбиратись і до нас самих. Я вже злягла, ноги дуже попухли. Мати весь час плакала. Та на нас зглянулась сусідка, дружина Якова Токаренка – червоного партизана часів громадянської війни. У яких була корова. Тіточка приносила нам глечик молока, корзину картоплі в тиждень – це нас і врятувало.

З приходом літа люди перейшли на природні харчі з луків, лісів. А як дочекались нового врожаю, голод почав відходити.